Но тут ребенок подошел, сказав слова, что врезались, как иглы...
- Папа, ты прости, папа, ты отпусти cо мною маму...- говорила девочка сквозь слезы...
Блудные глаза ее(жены). Суровый взгляд отца вдруг дрогнул от слов ребенка. Он простил и отпустил лукавую жену...
Отвозя ее со своим чадом, он не смог вернуться к ней, слишком сильна была боль предательства...
Он простил... Но плутовка обманула и ребенка...
- Папа я с тобой.Я ведь тебя не предавала...Я не буду любить чужого дядю, как тебя...
Слезы...Мужчины не плачут...Кто-то сказал, но есть слезы потерь...
- Нежная моя доченька, ты воспоминание моей любви к моей любимой...Я всегда рядом, даже когда навсегда замолкнут птицы... Я буду заботлив, я буду верен. Ты всегда в моем сердце...
Сокольников Олег,
Украина
Если будем извлекать драгоценное даже из ничтожного - станем, как Его уста... сайт автора:личная страница
Прочитано 14762 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 4,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Паучок - Оксана Тищенко - Осанна "Фу",- скажут некоторые из вас о пауках,- какие они мерзкие",- некоторые люди бывают мерзкими, когда сами выбирают и позволяют себе такими быть.
А как Вы смотрите на жизнь?
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
